У результаті Ігор, очевидно, під тиском хозар, змушений був виступити проти Візантії. Здійснений у 941 р. морський похід на Константинополь закінчився невдало: візантійці спалили його флот "грецьким вогнем". Не змирившись із поразкою, Ігор зібрав у 944 р. нове військо й рушив на візантійців. Але їхні посланці зустріли його на Дунаї і, запропонувавши дари, уклали мир.

Походи відволікали Ігоря від внутрішніх подій, і Ольга дедалі більше входила в державні справи. У Києві було вже багато християн, які відрізнялися грамотністю й широтою кругозору. Княгиня спиралася саме на них, поступово схиляючись до їхньої віри.

У 942 р. в Ігоря й Ольги народився син Святослав. Очевидно, він був у них не першою дитиною, проте в історію увійшов тільки він.

Восени 945 р. Ігор зібрав данину із древлян, але дружина не вдовольнилася її розміром. Тоді князь повернувся продовжити збір, і обурені древляни його вбили.

Літописець розповідає про триразову помсту княгині древлянським послам. Спочатку древляни вирішили запропонувати їй у чоловіки свого князя Мала, пославши до Києва своїх старійшин. Човен, на якому припливли посли, підняли на гору до князівського палацу, потім їх кинули у заздалегідь вириту яму й живцем засипали землею. Вдруге послів древлян за наказом Ольги спалили в лазні. А третє посольство отроки княгині перебили під час тризни, яку справляли по Ігорю.

Після цих розправ княгиня у 946 р. послала в древлянську землю військо на чолі з воєводою Свенельдом. Древляни замкнулися в добре укріпленому місті Іскоростені. Тоді Ольга вдалася до хитрощів: вона пообіцяла відступити, взявши данину голубами від кожного дому. Хитромудра княгиня наказала підвісити до лапок птахів тліючі скалки й відпустити їх. Ті полетіли назад, і місто запалало.

Опір древлян було зламано, і більше ніхто з данників Києва не повставав проти Ольги. Древляни були жорстоко покарані. Княгиня теж здобула урок з обставин загибелі чоловіка. Вона встановила фіксований обсяг данини з кожної землі і взялась облаштовувати господарства та промисли. У 947 р. вона вирушила в поїздку по Русі до Новгорода, встановлюючи свої лови й погости. По всій землі було наведено порядок.

Зміцнивши своє становище всередині країни, Ольга перейшла до активної зовнішньої політики. Насамперед їй необхідно було встановити добрі стосунки з двома найсильнішими державами Європи: Візантією і Німеччиною. Згідно з літописом, у 955 р. вона прибула в Константинополь до Константина VII Багрянородного. Тут вона хрестилася, причому імператор був настільки зачарований нею, що запропонував руку й серце, та змушений був вдовольнитися роллю хрещеного батька.

Ця розповідь має фольклорні риси, але факт візиту Ольги в Царгород безсумнівний: його докладно описав сам імператор Константин, який приймав її у своєму палаці. Він не датував події, але з контексту видно, що йдеться про 946 або 957 р. Друга дата бачиться вірогіднішою: княгиня могла залишити Київ, тільки зміцнивши свою владу на Русі.

Поїздка розвіяла багато надій Ольги щодо розвитку відносин із Візантією. Константин підкреслено демонстрував зверхність грецької імперії над Руссю, і хоч торговельні угоди було підписано, Ольга повернулася додому невдоволеною. У 959 р. вона відправила посольство до німецького короля Оттона І, який претендував на імператорство. Згідно із західними джерелами, княгиня, звана Оленою, "королевою русів", просила прислати єпископа. Її прохання було задоволено. Посольство у відповідь на чолі з Адальбертом прибуло до Києва у 961 р. Його метою, крім іншого, було схилити княгиню до визнання церковної першості Рима. Але зусилля послів виявилися марними. Русь приєдналася до грецького християнства, хоча місце, відведене їй Візантією на міжнародній арені, не влаштовувало княгиню.

Ольга проводила самостійний курс, не озираючись на Константинополь. Зробивши вибір на користь християнізації Русі, вона добивалася для країни рівноправних відносин із Візантією та Німеччиною, із грецьким Сходом та латинським Заходом, визначивши цим загальний характер зовнішньої політики Києва на два наступні століття.

За Ольги в Києві розширилося будівництво. Старокиївська гора, на якій доти був могильник із капищем, поступово перетворювалася на парадний палацово-адміністративний центр столиці. Уже на початку правління Ольги тут стояв кам'яний князівський терем, неподалік якого спорудили кам'яний палац із великою прибудовою. Це був тронний зал, де Ольга приймала бояр, підвладних князів та іноземних послів.

Новий палацово-храмовий центр на Старокиївській горі треба було зміцнювати. В 968 p., коли Святослав воював на Балканах, княгиня з онуками витримала в Києві печенізьку облогу. Очевидно, система укріплень, яка в науковій літературі минулих років одержала назву "міста Володимира", закладена була за Ольги.

Святослава, який жадав перемог і воїнської слави, мати переконувала прийняти християнство, але він, як і його дружинники, був вірний язичництву.

У 964 р. Святослав офіційно посів престол. Але проводячи весь свій час у походах, він рідко бував у столиці і практично не керував державою. На Русі до кінця свого життя фактично правила Ольга. Вона погоджувалася з розширенням володінь на схід, але була категорично проти війни з Візантією, справедливо вважаючи, що це не закінчиться добром для сина.

11 липня 969 р. княгиня померла. Її поховали за християнським звичаєм.

Правління Ольги було вирішальним поворотом в історії Київської Русі. Країна здобула впорядковане управління, почавши інтегруватися в політичну систему християнського світу. Християнство одержало могутній імпульс для поширення серед місцевих язичників. По смерті княгині два десятиліття точилася запекла боротьба між християнською та язичницькою партіями, яка завершилася перемогою християнства за онука Ольги Володимира.