Ярослав Мудрий був другим сином Володимира й Рогнеди. Його дитинство пройшло в передмісті Києва — Предславиному, пожалуваному матері. Після прийняття Володимиром християнства Ярослава охрестили під ім'ям Юрія (Георгія). Після досягнення повноліття княжича відправили в далеку Ростовську землю, простори якої треба було підкорити й освоїти. Слов'яни не так давно почали обживати цей край, що майже не визнавав над собою влади Києва. Опинившись тут, Ярослав Мудрий узявся за князівське управління, спираючись на прибулих із ним дружинників. Водночас він навертав у християнство місцеве населення. На початку XI ст. ним було засноване місто Ярославль.

Батько був задоволений князюванням Ярослава на північному сході Русі. Тому, коли 1010 р. в Новгороді помер первісток Володимира Вишеслав, великий князь увірив Ярославові в управління друге за значенням на Русі місто з його великими землями. Правління в Новгороді забезпечило молодому князеві вплив у всьому балтійському басейні і сприяло зміцненню зв'язків зі Скандинавією. Ярослав Мудрий узяв собі за дружину дочку шведського короля Олафа III Скотконунга — Інгігерду, в хрещенні Ірину. Доти він уже перебував у шлюбі. Про його першу дружину відомо лише те, що вона народила йому сина Іллю, який помер до 1034 р.

Невдовзі стосунки між Ярославом і Володимиром різко загострилися. Причиною було незадоволення Ярослава, який вважав себе найстаршим у домі Рюриковичів після батька (старші сини — Вишеслав та Ізяслав — померли), викликане наміром Володимира заповісти владу Борисові. За існуючим на Русі звичаєм успадкування, Ярослав Мудрий і Святополк були першими претендентами на престол. Проте ситуація була двозначною, бо Володимир після хрещення відпустив своїх жінок і взяв церковний шлюб з Анною, сестрою тодішніх візантійських імператорів. Борис і Гліб, перші канонізовані на Русі святі, були синами Володимира й Анни, і за такою логікою старший із них, Борис, мав пріоритетне право на престол.

Святополк і Ярослав Мудрий не хотіли миритися з порушенням старшинства у великокнязівській родині. Святополк, як син убитого Ярополка, в якого було більше прав на київський престол, ніж у незаконнонародженого Володимира, вважав себе єдиним законним спадкоємцем у домі Рюриковичів.

На боці Ярослава були його молодші єдиноутробні брати Всеволод і Мстислав. Про погляди зведених братів можна лише здогадуватись, але на користь підтримки ними Ярослава свідчить пізніше Святополкове рішення їх знищити.

Святополк був одружений із дочкою польського князя, майбутнього короля Болеслава Хороброго, який не змирився з утратою червенських міст у 981 р. і не збирався стояти осторонь боротьби за владу між синами Володимира.

Не розраховуючи швидко утвердитися на великокнязівському престолі й використовуючи настрої новгородців, які не бажали платити данину Києву, та підтримку Швеції, Ярослав Мудрий у 1014 р. пішов на відкритий конфлікт із батьком і відмовився платити Києву данину. Розгніваний Володимир почав готуватися до походу проти непокірного сина, але захворів і помер.

Згідно з літописами, після смерті Володимира події розвивалися так. Дізнавшись про наміри батька йти на Новгород, Ярослав Мудрий покликав на допомогу варягів. Водночас півдню Русі загрожували печеніги, тому Володимир відправив Бориса з основною дружиною охороняти кордони на Лівобережжі. Печенігів Борис не знайшов і, простоявши кілька тижнів у степах, уже повертався у столицю, коли помер його батько.

Святополк, дізнавшись про смерть Володимира, негайно прибув у Київ і спробував приховати цю звістку від народу, готуючись особисто вступити на престол. Але київські бояри, прихильники Бориса, послали до нього гінців. Вони ж вивезли тіло великого князя з Берестова й поховали в Десятинній церкві. У зв'язку з похороном біля храму зібралося багато людей, які оплакували небіжчика.

Святополку вдалося посісти великокнязівський престол. Він навіть пробував принадити киян на свій бік щедрими дарами, але ті, за словами літописця, не відмовляючись від подарунків, зберігали прихильність до Бориса. Тоді Святополк послав йому назустріч своїх людей, які підступно розправилися з ним на річці Альті. За схожих обставин під Смоленськом невдовзі був убитий і Гліб. Наступною жертвою став Святослав, який сидів у Древлянській землі й намагався втекти до Угорщини, коли його наздогнали люди Святополка.

Найнебезпечнішим Святополковим конкурентом був Ярослав Мудрий, який іще не знав про смерть батька й убивства Бориса, Гліба та Святослава. Він був у Новгороді, куди йому на допомогу прийшов загін від тестя. Городяни посварилися з варягами, й розгніваний Ярослав Мудрий почав їх утихомирювати, проте наступного дня одержав від сестри Предслави звістку про події в Києві й наміри Святополка. Йому довелося порозумітися з новгородцями, вдовольнивши їхні вимоги.

Об'єднавши сили Новгородської землі та варягів, Ярослав Мудрий у вересні 1015 р. вирушив на Святополка, який, у свою чергу, покликав на допомогу печенігів. Вирішальна битва відбулася під Любечем, північніше Києва, наприкінці листопада того ж року. Переможений Святополк утік у степ. "Ярослав же сів у Києві на столі отчім".

Проте боротьба не закінчилася. За Святополком стояли кочовики й поляки, а Ярослав Мудрий розраховував на допомогу шведів та Північної Русі, а також на підтримку киян. Щоб поповнити сили, 1016 р. він знову відбув у Новгород. Скориставшись цим, Святополк у 1017-му з'явився під мурами столиці з печенігами. Проте Ярослав Мудрий уже повернувся зі свіжими силами. Готуючись до вирішальної битви, він поставив у центр варягів (на чолі з Егмундом, сином норвезького короля Рінга), на правому фланзі — киян, на лівому — новгородців. Печеніги атакували і прорвались аж до недобудованого Софійського собору, який дуже постраждав від пожежі, але надвечір були остаточно розбиті й у паніці розсіялися ярами та лісами. Святополк сховався в тестя — Болеслава Хороброго, чия влада на той час поширювалася не тільки на територію Польщі в її сучасних кордонах, а й на землі Моравії та Словаччини, від Балтійського моря до Дунаю. У вересні 1017 р. Ярослав Мудрий виступив проти Болеслава, але той, спішно помирившись у жовтні з німецьким імператором, зумів виставити сильне військо. Ярослав Мудрий заволодів лише одним польським містом. Наближення зими змусило його відвести свої сили до Києва.

У 1018 р. війну було відновлено. В червні, як тільки просохли дороги, Болеслав і Святополк із поляками, німецькими й угорськими найманцями та допоміжними печенізькими загонами вирушили на Волинь. Ярослав Мудрий виступив їм назустріч. У другій половині липня ворогуючі сили зійшлися на березі Західного Бугу. Ярослав Мудрий зазнав поразки і втік до Новгорода. Болеслав зі Святополком у серпні вступили в Київ, де перед Софійським собором їх з іконами й мощами святих зустрічала очолена митрополитом делегація.

Та невдовзі сталося непередбачене. Польські війська, які Болеслав розмістив у містах і селах Південної Русі, взялися грабувати населення, а воно — розправлятися з ними. Спалахнула народна війна. Тим часом стосунки між Святополком і Болеславом загострилися. Не виключено, що перший і санкціонував напади повстанців на польські загони. Не бажаючи втрачати своїх вояків, Болеслав прихопив скарби з князівського палацу, частину бояр, а також сестер Ярослава — Предславу і Премиславу — й на початок 1018 р. повернувся в Польщу. Червенські міста було відторгнуто від Русі знову.

Святополк, який утвердився в Києві завдяки полякам, не мав популярності в населення. Ярослав Мудрий зібрав у Новгороді нове військо. Наприкінці 1018 р. він розбив Святополка і вступив у столицю. Святополк утік у степи і знову покликав печенігів. Наприкінці липня 1019 р. на річці Альті, на тому самому місці, де три роки тому було вбито Бориса, полки Ярослава заступили дорогу кочовикам. У запеклій битві, що тривала весь день, їх було остаточно розбито. Ярослав Мудрий зламав могутність печенігів, які близько ста років загрожували південним рубежам Русі. Святополк, не покладаючись уже ні на степові орди, ні на Болеслава, утік до Чехії, де невдовзі помер.

1020 р. у Ярослава з Інгігердою народився син, якого назвали на честь діда Володимиром.

Усупереч сподіванням, усобиці на Русі не припинилися. Князь Полоцька Брячислав Ізяславич, племінник Ярослава, у 1021 р. несподівано напав на Новгород і пограбував місто. Ярослав Мудрий, зібравши київську дружину, розбив його на зворотному шляху. Полонені новгородці повернулися додому, а Брячислав сховався в Полоцьку. Якийсь час вони ворогували, але помирились, і Брячислав визнав верховенство Ярослава.

Більше клопоту завдав київському князеві його молодший єдиноутробний брат Мстислав, відправлений свого часу Володимиром правити в далеку Тмутаракань. Він не брав участі у братовбивчих чварах, займаючись зміцненням позицій Русі в Передкавказзі. Славу йому принесла перемога над касозьким (черкеським) князем Редедею.

На початку 1024 p., коли Ярослав Мудрий був у Новгороді, Мстислав зі своєю дружиною і підвладними йому хозарами та черкесами несподівано з'явився біля мурів столиці, проте кияни його не прийняли, й він зайняв Чернігів. Ярослав Мудрий почав готуватися до війни, але недооцінив сили брата. Восени 1024 р. Мстислав завдав війську Ярослава нищівної поразки під містечком Лиственом неподалік Любеча, але, переконавшись, що кияни не хочуть бачити його великим князем, сам звернувся до Ярослава: "Сиди ти на столі своїм у Києві, оскільки ти є старший брат, а мені нехай буде ця сторона" — Лівобережжя. Ярослав Мудрий відповів не зразу, залишаючись у Новгороді з осені 1024 до весни 1026 p., тоді як у "Києві сиділи мужі Ярославові".

В 1025 р. у Ярослава народився син Ізяслав, який закнязював на Русі після смерті батька. Згодом Інгігерда подарувала йому ще двох майбутніх великих князів: у 1027-му — Святослава і через три роки — Всеволода.

Навесні 1026 р. Ярослав Мудрий, зібравши значні сили, вирушив до своєї столиці. З Чернігова до Києва виступив і Мстислав. Князі зустрілися на рукаві Десни край місця її впадіння у Дніпро, і в ході переговорів Ярослав Мудрий пристав на пропозицію брата. На Русі утвердилося їхнє спільне правління. Мстислав визнав за Ярославом старшинство і владу над Києвом та Новгородом, а також усіма землями західніше Дніпра, а за собою залишив землі східніше Дніпра з центром у Чернігові, а також Тмутаракань із Білою Вежею.

Суперечок між братами більше не виникало, вони допомагали один одному у війнах. Найзначнішим їхнім успіхом була перемога над Польщею, ослабленою чварами, що почалися по смерті Болеслава Хороброго. В 1031 р. Ярослав Мудрий і Мстислав виступили у похід проти Польщі, й повернули під владу Києва Червенську Русь із містами Перемишль і Холм. З польського полону повернулися захоплені Болеславом київські бояри, які знемагали там понад десять років. Брати змогли побачитися зі своїми сестрами Предславою і Премиславою, які вже давно були у шлюбі в представниками правлячих домів Чехії та Угорщини.

Узятих у Польщі полонених Ярослав Мудрий розселив на південних рубежах Київської землі вздовж річки Рось, де в 1032 р. почав створювати нову оборонну лінію. Її ключовими містами-фортецями стали Родня, Корсунь, Богуслав і названий на честь небесного патрона великого князя — св. Юрія — Юр'їв (нині Біла Церква). Ярослав прагнув також зміцнити позиції Русі у Прибалтиці. 1030 р. він переміг чудські племена, предків естонців, і заснував у їхній землі місто-фортецю Юр'їв (нині Тарту). Потім були походи Ярослава на ятвягів, Литву й мазовшан, а його старший син Володимир, який правив Новгородською землею, підкорив угро-фінські племена за Невою і Ладогою.

У 1034 р. раптово помер Мстислав, який нещодавно поховав свого єдиного сина Євстафія. Під владу Ярослава перейшли всі землі на схід від Дніпра з віддаленими колоніями на Дону й Керченській протоці. Того ж року в Ярослава та Інгігерди народився ще один син, названий Вячеславом, а через два роки — їхній останній син Ігор. Крім синів, у них було три дочки: Анастасія, Єлизавета й Анна.

На кінець 30-х років XI ст. володіння великого князя простягалися від Фінської затоки, Ладоги й Онеги до Чорного та Азовського морів, від Карпат і Нижнього Дунаю до Середньої Волги й верхів'їв Північної Двіни, перевершуючи розмірами решту християнських держав. За кількістю населення Русь у Європі поступалася лише Східній (Візантійській) і Західній (Священній Римській) імперіям. Печеніги, які зазнали тяжких поразок від дружин Ярослава під Києвом 1017 р. й на Альті 1019-го, більше не чіпали Русі. Племена Східної Прибалтики, в межах сучасних Литви, Латвії та Естонії, визнавали себе данниками Русі. З Польщею було укладено почесний для Києва мир, а зі скандинавськими країнами, Чехією та Угорщиною Ярослав Мудрий підтримував традиційно дружні стосунки.

Політичним успіхам Русі відповідало й монументальне будівництво, яке здійснював Ярослав Мудрий. У 1037 р. були завершені розпочаті ще князем Володимиром роботи зі створення нового кільця оборонних споруд довкола Києва, який розрісся. Крім валів, ровів та оборонних мурів, вони включали вежі й кілька воріт. Парадними вважалися повернені прямо на південь у бік Константинополя, багато оздоблені Золоті ворота, над якими височіла церква Благовіщення. На цей час було завершено й ансамбль уже давно діючого Софійського собору з комплексом будівель митрополії поруч. Уздовж центральної вулиці міста (яка приблизно відповідала сучасній Володимирській), між Золотими ворітьми і площею перед Софійським собором, спорудили два величні собори на честь небесних патронів великого князя (Георгіївський) та його дружини (Ірининський), при яких було засновано монастирі. Після 1037 р. неподалік було споруджено ще один великий кам'яний собор, не відмічений у літописах, але виявлений під час археологічних розкопок. Тоді ж було зведено величні храми Святої Софії в Новгороді й Полоцьку за зразком Софії Київської, а також Спасо-Преображенський собор у Чернігові.

За Ярослава на Русі розвинулося монастирське життя, яке лише зароджувалося за Володимира. Трохи південніше Києва, на високому гористому березі Дніпра преподобний Антоній заснував знаменитий Печерський монастир. При Софії Київській та її митрополичій кафедрі Ярослав Мудрий організував освітній центр, де було створено першу на Русі бібліотеку, яка займалася великою перекладацькою діяльністю. З грецької на старослов'янську мову, зрозумілу всім освіченим людям Русі, перекладали книги не тільки церковного, а й світського змісту. Провідну ідейну та організаційну роль у культурно-просвітницькій роботі відігравав один з найближчих сподвижників Ярослава Іларіон, який раніше уславився своїми творами і промовами. Довкола Ярослава та Іларіона при Софії Київській утворилася своєрідна академія — гурток добре підготовлених книголюбів, зайнятих не лише переписуванням та перекладом старих літературних текстів, а й творенням нових. Тут до 1037 р. було складено перший на Русі літописний звід, який поклав основу наступному давньоруському літописанню.

Ярослав Мудрий любив читати церковні книги і проводити благочестиві бесіди зі священиками й ченцями. Він неодноразово зустрічався з преподобним Антонієм Печерським. Книги князь читав удень і вночі, замовляючи для себе переклади й нові твори. З ім'ям Ярослава пов'язане створення видатної пам'ятки вітчизняного середньовічного права — зводу законів "Руська Правда". За любов до знань і розсудливе, обачне управління державою Ярослава прозвали в народі "Мудрим". Цей почесний епітет невіддільний від його імені.

У 1043 р. блискучі успіхи були дещо затьмарені невдалим походом на Константинополь старшого Ярославового сина Володимира та воєводи Вишати. Біля болгарського узбережжя флот русичів потрапив у сильну бурю. Вишата, опинившись із частиною дружини на березі, потрапив у полон і був звільнений лише через чотири роки. Володимир, попри складність ситуації, розбив висланий проти нього візантійський флот, але, зазнавши втрат, змушений був вернутися додому. Відносини з Візантією на якийсь час зіпсувалися. Конфлікт поглибився й тим, що, всупереч волі візантійської сторони та багатолітній традиції, Ярослав Мудрий посадив на київську митрополичу кафедру не грека з Константинополя, а свого сподвижника Іларіона.

Загострення стосунків із могутньою Візантією, яка прагнула не лише церковно-культурної, а й політичної гегемонії в усьому східному християнському світі, змусило Ярослава приділяти більше уваги державам Центральної та Західної Європи. Традиційно близькими були стосунки зі скандинавськими країнами, зокрема зі Швецією, до того ж сам Ярослав Мудрий був одружений із дочкою шведського короля Олафа III. Дружиною Ізяслава Ярославича була Гертруда-Олісава (Єлизавета), дочка польського короля Мешка II, яку видали за київського княжича у зв'язку із встановленням миру між Руссю та Польщею на початку 30-х років. Святослав Ярославич був одружений з Одою, дочкою впливового графа Нижньої Саксонії Ліпольда Штаденського, гегемона Північної Німеччини. Його великі володіння прилягали до Польщі із заходу. Ярослав Мудрий, не дуже довіряючи Мешку II, хотів мати союзника в нього за спиною.

Розвиткові та зміцненню стосунків із провідними європейськими державами, які перебували у сфері церковної юрисдикції Рима, сприяли і шлюби дочок Ярослава. Старша, Анастасія, стала дружиною угорського короля Андрія; Єлизавета — короля Норвегії Гаральда III, а після його смерті — датського короля Свена II. Молодша Ярославна, Анна, вийшла заміж за короля Франції Генріха І. Київський палац Ярослава, його "Великий двір" часто приймав іноземних гостей і послів, які сватали за своїх монархів та спадкових принців дочок великого князя.

Мета династичних шлюбів була, насамперед, політичною, ними скріплювали мирні договори й гарантували міцність союзів. Однак не слід гадати, ніби вони завжди суперечили волі молодих людей. Відомо, скажімо, що Гаральд, коли був принцом, добивався прихильності Єлизавети Ярославни на рицарських турнірах. Він складав на її честь вірші, які сам виконував, славлячи свою кохану в різних країнах Європи, і зрештою досяг взаємності.

Відносини Русі та Візантії до останніх років Ярослава залишалися напруженими. Ситуація нормалізувалася незадовго до його смерті, що було ознаменовано шлюбом Всеволода Ярославича з Марією — дочкою імператора Константна IX Мономаха. Від цього шлюбу в 1053 р. народився Володимир, прозваний Мономахом на честь діда по материнській лінії. Йому судилося відіграти видатну роль в історії Київської Русі.

Великим ударом для літнього Ярослава була смерть його старшого сина, спадкоємця престолу Володимира в 1052 р. Старшим серед Ярославичів став Ізяслав. Великий князь був прихильнішим до освіченого і врівноваженого Всеволода, але, побоюючись братовбивчих воєн, заповів Русь по своїй смерті турботам усіх трьох, наставляючи їх жити у братерській любові й визнавати старшинство Ізяслава. У його безпосереднє управління переходили Київ і Новгород. Святослав одержав Чернігівську землю і Тмутаракань, а Всеволод — Переяславську й Ростово-Суздальську землі. Двом молодшим синам Ярослава, Вячеславу та Ігорю, дісталися Волинь і Смоленська земля. У Полоцьку залишався племінник великого князя Брячислав Ізяславич, а Прикарпаття переходило внукові Ростиславу, синові померлого Володимира Ярославича.

Це не означало, що держава роздробилася. Розподіл земель між членами правлячого дому за принципом старшинства був традиційною практикою, при цьому сувереном усієї Русі вважався великий князь, який володів Києвом. Його молодші брати, сини і племінники виступали в ролі намісників окремих земель-князівств і часто переходили з міста в місто. Державна єдність Русі, при всіх внутрішньополітичних конфліктах і перипетіях боротьби за престол, зберігалася до 30-х років XII ст.

Помер Ярослав Мудрий 20 лютого 1054 р. у своїй резиденції під Києвом — Вишгороді. В останні дні біля нього був улюблений син Всеволод, який перевіз тіло батька до Києва і спільно з братами та онуками покійного поховав його в мармуровому саркофазі в Софійському соборі.

Правління Ярослава Мудрого було одним із блискучих періодів в історії Київської Русі. Якщо завданням Ігоря і Святослава було утвердження давньоруської держави як провідної сили Східної Європи, метою Ольги і Володимира — прилучення Русі до християнської віри й основ візантійсько-православної традиції, то Ярослав Мудрий, відновивши державну єдність після смут і усобиць перших років по смерті Володимира, зосередився на мирній творчій праці. Саме за Ярослава було закладено ті основи вітчизняної культурної традиції, які, проявляючись в архітектурі та історіографії, образотворчому мистецтві й суспільній думці, книжковій освіченості й монастирському житті, продовжували розвиватися у східнослов'янських народів протягом усіх наступних століть. За його князювання культура Русі, прилучена до досягнень християнської цивілізації, розкрилася в усій повноті й багатстві, а Київ став одним із найбагатолюдніших і найкрасивіших міст Європи.